«Laborem exercens» та «Дух людської праці» Стефана Вишинського

«Laborem exercens» — це певною мірою заклик до боротьби «за законні права трудящих». Іван Павло II розмірковував в енцикліці над ідеєю класової боротьби, боротьби робітників проти роботодавців. Він писав, що вона набрала великих обертів насамперед через політичну діяльність комуністів, але вважав, що спричинив її реальний конфлікт: власники засобів виробництва часто використовували свою перевагу над робітниками, не забезпечуючи їм належних умов праці. Фактичний конфлікт інтересів і очевидна несправедливість правомірно можуть призвести до боротьби. «До цього слід ставитися як до нормального прагнення належного блага (...), проте це не боротьба «проти» інших. (…) Особливістю праці є те, що вона, насамперед, об’єднує людей».

«Тільки погано організована праця, відсутність справедливості та навантаження понад людську витривалість можуть принижувати людину. Тоді у світі праці зароджується бунт», – писав кс. Вишинський – «Справедливий бунт проти того, щоб людина (...) не виходила гіршою та більш вульгарною з підприємства, на якому мертва натура набуває шляхетності». Головною причиною конфлікту кс. Вишинський вважав таку організацію праці, при якій людина змінює лише світ навколо себе, а не себе. Праця повинна задовольняти «інтелектуальну природу людини, яка завдяки праці повністю себе пізнає і цілком себе виражає». Як писав Іван Павло ІІ, праця є благом, що відповідає людській гідності, бо завдяки праці людина «усвідомлює себе як людину і певним чином ще більше «стає людиною». Тільки праця, в якій людина розвивається, гідна людини. Як зазначав кс. Вишинський, «підприємці, керівники та організатори праці мають моральний обов’язок створити такі умови праці, щоб вона була гідна людини».

Людина покликана до праці, – писав Іван Павло ІІ на початку своєї енцикліки, – «лише людина до неї здібна, і тільки людина її виконує». «Праця несе на собі особливу ознаку людини», основоположну ознаку самої її природи. Стефан Вишинський міркував так само: «Насправді немає роботи, у точному значенні цього слова, яку можна було б відділити від людини».

Отже, праця є вираженням людської природи, а її метою є також сама людина: «В нас усіх переміг міф про оплату праці: добові, відрядні, оклади, гонорари», — писав кс. Вишинський. А метою роботи має бути насамперед вдосконалення людини праці: «вона має виконуватися таким чином, щоб у її результаті людина ставала кращою не лише за фізичними, але й моральними якостями». Хоча різні роботи можуть мати різну цінність, якщо йдеться про рід виконуваної діяльності (роботу лікаря, безперечно, можна цінити вище, ніж роботу публіциста), але оскільки роботу завжди виконує людина для людини, то цінність праці «вимірюється перш за все мірою гідності самого суб’єкта праці (...), людини, яка її виконує».

У цьому аспекті обов’язок роботодавця полягає в тому, щоб створити робоче місце, на якому працівник розвиватиме не тільки професійні навички, а й м’які навички, і де кожен працівник буде в певному сенсі господарем, відчуватиме, що працює «на своєму». Одного без іншого досягти неможливо. Всебічний розвиток можливий лише при залученні до роботи всієї людини, тобто – пише кс. Вишинський - «розуму, волі, почуття, фізичних сил». Це, у свою чергу, неможливо зробити без хоча б мінімального залучення працівників до процесу прийняття рішень. З іншого боку, працівники, які постійно набувають нових компетенцій, можуть все більш ефективно долучатися до управління підприємством.

Іван Павло II у «Laborem exercens» навів два конкретні способи впливу працівників на місце праці. Перший – профспілкова діяльність. Папа хотів би, щоб профспілки розпочинали боротьбу з роботодавцями лише в крайньому випадку, наприклад, шляхом страйків. Зрештою, - писав Іван Павло II, - у робочій спільноті «мусять об’єднатися і ті, хто працює, і ті, хто володіє засобами виробництва». Тому профспілки повинні діяти у максимально можливій злагоді з роботодавцями.

Другий, згаданий Іваном Павлом II, спосіб зробити робітників господарями — це ідея участі працівників у частках або прибутках компанії, в якій вони працюють. Іван Павло ІІ посилався на принцип, який повторювався в Католицькій церкві з часів св. Фоми Аквінського: право власності підпорядковується закону загального користування благами. Згідно з цим вченням, матеріальними засобами не можна володіти заради самого володіння. Кс. Вишинський, посилаючись на цей принцип, пише про необхідність віддавати нужденним гроші, які зароблено понад власні потреби. Іван Павло ІІ пішов далі у своїх висновках, обґрунтовуючи слушність участі працівників у прибутках або частках підприємства.

Джерелом всієї «зовнішньої роботи» — як її називав кс. Вишинський — або «об’єктної праці» — як писав про неї Іван Павло ІІ, є суб’єктність праці. Зміна зовнішнього світу здійснюється належним чином, коли в роботі поважається суб’єктність людини. Кс. Вишинський сформулював принцип, за яким «внутрішнє життя є основою зовнішнього життя» — особистий розвиток в сенсі, наприклад, розвитку чеснот, необхідний для досягнення правильних результатів праці, на які вказують Папа та майбутній Примас: розвиток науки і техніки, формування культури, примноження блага нації і через націю - загального блага, розвиток справедливості і братерства.

«Бо створена за образом і подобою Самого Бога у видимому всесвіті, вона призначена для того, щоб підкорити собі землю, людина, таким чином, від самого початку покликана працювати». Ось як обидва автори розуміють благословення Богом людини в Книзі Буття: «Запануйте на землі». У праці людини виражається подоба до Бога-Творця, чиє створення світу представлено в Біблії як праця. У роботі людина також уподібнюється до Ісуса, який, будучи столяром, «кільканадцять років свого життя присвятив фізичній роботі». Обидва стверджували, що під час праці «у поєднанні з Христом, розп'ятим за нас, людина певним чином співпрацює з Сином Божим у спокуті людства».

Щоправда, Іван Павло ІІ адресував свою енцикліку не лише до християн, а до всіх людей доброї волі, однак слід зазначити, що гідність людської праці ґрунтується у роботі Папи, як і у творі майбутнього Примаса - виключно на християнському одкровенні. Для тих, хто не визнає Біблію як Боже одкровення, в енцикліці бракує прийнятного обґрунтування гідності людської праці.

«Laborem exercens» і «Дух людської праці» мають спільний підхід до праці. Це, безумовно, великою мірою пов’язано з тим, що Іван Павло ІІ та Стефан Вишинський виховувалися в одній традиції мислення. Отже, спільними є вихідні пункти – передусім, Біблія, твори св. Фоми Аквінського та енцикліки попередніх Пап про католицьке соціальне вчення. Обидві праці писались також у контексті двох конкуруючих у той час у світі економічних доктрин: лібералізму та комунізму.

Іван Павло ІІ про працю – цитати з «Laborem exercens»

Стефан Вишинський про працю - цитати з "Духу людської праці"