2 – 10 червня 1979, ПОЛЬЩА

Перша після обрання папою зустріч зі співвітчизниками на Батьківщині; 900-ті роковини смерті святого Станіслава, єпископа та мученика, покровителя Польщі; сприяння внутрішньому зближенню поляків.
Перебіг візиту в Польщі
ВАРШАВА: Зустріч зі студентською молоддю перед костелом святої Анни. Фото: брат Ципріан Ґродзький OFMConv/монастир у Непокаланові.
2 червня
ВАРШАВА: Привітання в аеропорті в Окєнце Головою державної ради Г. Яблонським, предстоятелем Польщі Стефаном Вишинським, представниками державною влади та Єпископатом • Варшавський собор – зустріч з представниками Церкви столиці та архієпархії • Бельведер – зустріч з Першим Секретарем ЦК Польської об’єднаної робітничої партії Е. Ґєреком • Могила невідомого солдата – молитва та покладання квітів • Площа перемоги – свята меса (500 тис. вірних)
3 червня
ВАРШАВА: Зустріч зі студентською молоддю перед костелом святої Анни за участі понад  100 тис. студентів з усієї Польщі ҐНЄЗНО: Луг у Ґембажові – зустріч з вірянами • Свята меса перед собором (кілька сотень тисяч вірян) • Гора Леха – зустріч з молоддю та вірянами
4 червня
ЧЕНСТОХОВА, ЯСНА ГОРА: Свята меса на валах (понад 1 млн. паломників). Іван Павло II виконав акт віддання Богоматері Церкви в Польщі та у світі • Зустріч із вірянами єпархії перед костелом святого Зиґмунда • Зустріч з керівництвом чоловічих орденів та товариств  • Ясна Гора – Ясногірський Апель, промова до хворих
5 червня
ЧЕНСТОХОВА, ЯСНА ГОРА: Участь у зустрічі Конференції єпископів Польщі • Ангел Господній • Зустріч із Науковою єпископською радою • Зустріч з паломниками з Нижньої Сілезії та Опольської Сілезії • Зустріч із вищим керівництвом жіночих орденів та черницями • Ясногірський Апель, промова до вірян
6 червня
ЧЕНСТОХОВА, ЯСНА ГОРА: Зустріч із капеланами в соборі • Зустріч перед собором з хворими • Ангел Господній • Зустріч із професорами та студентами Люблінського католицького університету • Зустріч із паломниками з Верхньої Сілезії та Домбровського басейну • Зустріч із паулінами та духовною молоддю • Прощання з Ясногірською Дівою КРАКІВ: Зустріч із вірянами в соборі у Вавелі • Вечірні розмови (так звана „вечірня казка") з вірянами перед Митрополичою Курією (тривали під час наступних днів паломництва)
7 червня
КАЛЬВАРІЯ-ЗЕБЖИДОВСЬКА: Зустріч з вірянами перед Санктуарієм Богоматері • Надання санктуарію титулу малої базиліки ВАДОВІЦЕ: Зустріч із вірянами перед парафіяльним костелом. ОСВЄНЦИМ-БЖЕЗІНКА: Свята меса на території колишнього концентраційного табору.
8 червня
НОВИЙ ТАРҐ: Спортивний аеродром – свята меса (кілька сотень тисяч паломників, переважно гуралі). На вівтарі переувала чудова фігура Людзьмєрської Богоматері. КРАКІВ: Вавельський собор – зустрічз учасниками Синоду Архієпархії • Скалка – зустріч із представниками світу науки, культури та зі студентами
9 червня
КРАКІВ: Зустріч з Радою папського теологічного факультету • Костел братів Францисканців– зустріч з хворими • Абатство братів Цистерціанців у Могилі – свята меса • Раковицький цвинтар – відвідування родинної могили • Маріацький костел – зустріч із черницями • Зустріч із представниками Єпископатів 27 країн, що прибули на ювілейні заходи на честь святого Станіслава • концерт у базиліці отців Францисканців.
10 червня
КРАКІВ: Блоня – свята меса (близько 1,5 млн. вірних). Один з найважливіших моментів паломництва. Відбулося символічне „Підтвердження історії" • Коронація зображення Богоматері з Макова-Підгалянського • Аеропорт Баліце – церемонія прощання.
Характеристика та найважливіше послання паломництва
Паломництво до Польщі відбулося менше ніж за рік після обрання краківського кардинала Кароля Войтили на Святий престол. У всіх гоміліях та виступах відчувалася велика радість Святішого отця через можливість втілення цього паломництва. Насамперед Іван Павло ІІ прагнув допомогти польському народу усвідомити силу, яку несе єдність. Ця сила має виникати з віри та національної спадщини поляків. Уже першого дня перебування в Польщі, під час меси на площі Перемоги у Варшаві він казав: «Церква принесла Польщі Христа – це означає ключ для розуміння цієї великої та основної дійсності, якою є людина. Тому що людину не можна до кінця зрозуміти без Христа. Точніше: людина не може сама себе до кінця зрозуміти без Христа. Не може зрозуміти ані того, ким вона є, ані яка її справжня гідність, ані яке її призначення та остаточна доля. Не може цього всього зрозуміти без Христа. Тому Христа не можна виключати з історії людства в жодному місці на Землі. Не можна також без Христа зрозуміти історію Польщі – передовсім як історію людей, які пройшли та проходять зміну. Історія людей! Історія народу – це насамперед історія людей. А історії кожної людини відбуваються в Ісусі Христі. В ньому стають історіями порятунку. (...) Якщо це правда, що історію народу можна зрозуміти через історію кожної людини в народі, то й людину неможливо зрозуміти інакше, ніж у цій спільноті, якою є її народ».
Ці гомілії завершилися вигуком: «Нехай зійде Твій Дух! Та оновить вигляд землі. Цієї Землі!» Це послання найвиразніше прозвучало під час знаменитого Підтвердження історії на Блонях у Кракові. Іван Павло ІІ закликав тоді: «Маєте бути сильними, дорогі брати та сестри! Маєте бути сильні тією силою, якою дає віра! Маєте бути сильні силою віри! (…) Сьогодні ця сила потрібна  вам більше, ніж у будь-яку іншу історичну епоху. Маєте бути сильні силою надії (…)». 

У Ґнєзно Папа підкреслив єдність християнських церков та роль Церкви у захисті прав людини в країнах Центральної та Східної Європи. Він казав: «Чи Христос цього не хоче, чи Святий Дух не розпоряджається, щоб цей папа – поляк, папа-слов’янин, власне зараз показав духовну єдність християнської Європи, яка складається з двох великих традицій: Заходу та Сходу? (…). Цей папа – свідок Христа, прихильник Його Хреста та Воскресіння, приходить сьогодні на це місце, щоб засвідчити Христу, що живе в душі його власного народу, Христу, що живе в духах народів, які колись прийняли його як Шлях, Правду та Життя. (...) Отже, приходить наш співвітчизник, папа, щоб до всієї Церкви, Європи та світу говорити про ці народи та людей, про які часто забувають. Приходить закликати покликом великим. (...) Приходить, щоб усі ці народи – разом зі своїм власним – пригорнути до серця Церкви: до серця Матері Церкви, якій довіряє безмежно».
Ці теми також виникали у гоміліях, виголошених на Ясній Горі. Святіший Отець промовив там власні слова: «Ясна Гора – це санктуарій народу. Треба прикладати вухо до цього святого Місця, щоб відчути, як б’ється серце народу у серці Матері. (...) Тут ми завжди були вільні!» Під час зустрічі у Могилі він підкреслив: «Не можна відділити Христа від людської праці». Велике міжнародне значення мало паломництво Святішого Отця до колишнього концентраційного табору в Освєнцимі-Бжезинці. Там він сказав поміж іншим: «Я приходжу (...) та падаю на коліна на цій Голгофі нашого часу».

Дуже особистий характер мав візит до Кальварії Зебжидовської у Вадовіцах. У Кальварії Зебжидовській він казав зокрема, що Кальварія має в собі щось таке, що притягує людину. «Що цьому сприяє? Може, це природна краса краєвиду, який звідси розливається  перед порогом польських Бескидів. Напевно, нагадує вона нам також про Марію, яка – щоб відвідати Єлизавету – «рушила до гірської місцевості». Але насамперед те, що найбільше сюди приводить людину знову  – це власне таємниця поєднання Марії з Сином та Сина із Матір’ю.  Ця таємниця розкривається пластично та щедро всіма капличками та невеличкими костелами, що оточують центральну базиліку». У Вадовіцах він почав зі слів: «З великим зворушенням я сьогодні прибув до цього міста, в якому народився – до парафії, в якій мене охрестили та прийняли до громади Христової Церкви – до середовища, з яким я був пов’язаний вісімнадцять років свого життя, від народження до випускних іспитів. Коли я дивлюся на цю площу, то майже кожна деталь пов’язана для мене зі спогадами про ранній період мого життя».
Релігійно-патріотична тема завжди була присутня під час зустрічей папи з молоддю. На зустрічі зі Святішим Отцем прибували, часто всупереч заборонам та ускладненням, сотні тисяч і навіть мільйони поляків. Вперше не було страху маніфестувати свої  релігійні та патріотичні почуття. Була усвідомлена сила, яку несе в собі єдність. Тисячі осіб мандрували «разом» з папою. Через те, що були обмежені безпосередні радіо- та телетрансляції зустрічей зі Святійшим Отцем, поляки слухали Радіо «Вільна Європа» та Радіо Ватикан. Це полегшило суспільству організацію протестів проти комуністичної влади у 1980 році та створення профспілки «Солідарність». Історики погоджуються в тому, що це паломництво було першим кроком до падіння комуністичної системи в Польщі та Європі. (AJ)
Польща - землетрус / o. M. Зємба OP
Ґустав Герлінґ-Ґрудзінський у своєму «Щоденнику» так прокоментував рішення кардинальського колегіуму довірити краківському митрополиту Святий Престол: «Національний та психологічний шок не так швидко та не автоматично дає політичні плоди в тоталітарному суспільстві, якщо не враховувати вплив на стосунки церква-держава у ПНР. Понтифікат Войтили означає з польської точки зору три активи: поглиблення ізоляції та безвихідного стану комуністичної влади; зменшення ймовірності радянського збройного вторгнення у випадку теоретично можливої кризи; збільшення чутливості поляків до долі східних сусідів. Це багато, дуже багато. Але не досить, щоб віддатися солодким мріям про диво». Однак диво трапилося! Папа прибув до Польщі!
До східної, комуністичної й, відповідно, офіційно атеїстичної частини світу, поділеного у 1945 році в Ялті на два табори, через 44 роки прибуває очільник Католицької церкви, наступник святого Петра – Святіший Отець Іван Павло ІІ. Комуністи не могли відмовити йому, як це зробили з його попередником Павлом VI, у приїзді до Польщі. Кароль Войтила за законом досі був громадянином ПНР. Польська влада, що діяла під сильним радянським тиском, намагалася принаймні мінімізувати шкоду, пов’язану з вибором поляка на Апостольський престол. Тому вони не дозволили йому приїхати на відзначення у травні 1979 року дев’ятисотої річниці смерті святого єпископа Станіслава, вбитого Болеславом Сміливим, вважаючи його занадто політичним (реакцією церкви стало перенесення святкування на червень), обмежували кількість міст, до яких він може поїхати, та дозволили лише дві загальнопольські телетрансляції меси (Варшава, Освєнцим) з привітання та прощання в аеропорті та зустрічі з владою у Бельведері (а протягом 9 днів Іван Павло ІІ мав аж 48 офіційних промов!).

На робочих місцях та школах під час перебування Івана Павла ІІ контролювалася присутність, щоб зменшити кількість відвідувачів богослужінь, а журналісти та фотографи мали завдання ховати  від світу великі натовпи поляків, котрі супроводжували Святішого Отця. Польські оператори так ефективно показували в потрібні моменти небо, дерева, групи старших жінок та водночас уникали кадрів з молоддю й зосереджувалися на самотній постаті Івана Павла ІІ, що коли за чотири роки він вибрався до комуністичного Нікарагуа, уряд сандиністів запросив польських спеціалістів, щоб вони навчили своїх колег фальшувати телевізійні трансляції.
При цьому ми пам’ятаємо, що у 1979 році ніхто зі світових можновладців не був зацікавлений у зміні статус-кво, та й ніхто при здоровому глузді не бачив можливості такої зміни. Ані політичні лідери вільного світу – канцлер Гельмут Шмідт, президенти Джиммі Картер та Жискар Д’Естен чи Гарольд Вільсон – ані тим більше влада соціалістичного табору – Леонід Брежнєв, Еріх Гонекер, Густав Гусак, Ніколае Чаушеску чи Едвард Ґєрек. Адже політичну ситуацію стабілізували, як здавалося, навіки тисячі атомних боєголовок, що перебували по обидва боки Берлінського муру, та мільйони радянських солдат, які базувалися в усіх країнах Варшавського договору, а також американські гарнізони в Італії, Англії, Туреччині та Німеччині. Хоч обрання Кароля Войтили означало для Польщі та світу значну зміну в стосунках Схід-Захід, однак ніхто не очікував скасування визнаного поділу планети на зони впливів.

До цього, як здавалося, стабільно законсервованого комуністичного світу, Іван Павло ІІ приїхав з посланням віри, надії та любові. А весь візит відбувався під гаслом Gaude Mater Polonia. Це був справжній землетрус. Починаючи від першої святої меси у Варшаві, на площі Перемоги (зараз Пілсудського), аж по останню святу месу – на краківських Блонях, Святіший Отець з усіх сил закликав Святого Духа. «Нехай зійде Святий Дух! Та відновить обличчя землі! Цієї землі!» – закінчує він потужно першу гомілію у Варшаві, а прощаючись із двома мільйонами паломників, підсумовує: «Кажу я за самим Христом: Візьміть Святого Духа! Маєте бути сильними, дорогі брати та сестри! Маєте бути сильні тією силою, яку дає віра! Маєте бути силою віри! Маєте бути вірними! Сьогодні ця сила потрібна вам більше, ніж у будь-якій іншій історичній епосі».

Ці слова впали на ґрунт, бо Польща швидко вчилася в свого папи. Краківський митрополит, який раніше не мав доступу до жодних мас-медіа (окрім «Tygodnika Powszechnego»), до цього не був дуже відомий в Польщі. Обрання його єпископом Рима 16 жовтня 1978 року відкрило серця поляків, але лише дев’ять днів інтенсивного червневого катехизису глибоко зворушили та змінили мільйони сердець. Духовний землетрус, котрий спричинив у Польщі Іван Павло ІІ, в серцях ватиканських дипломатів викликав невпевненість, поєднану з острахом. «До чого він хоче призвести? – питав кардиналів, що супроводжували папу, стривожений numero due у Ватикані, державний секретар Аґостіно Касаролі. – До кровопролиття? До перевороту в уряді?».
Серця людей, котрі правили в Польщі, швидше не змінилися, але й вони, й світ отримали чіткі вказівки на те, як Іван Павло ІІ уявляє собі міжнародний порядок. Папа вже під час перших годин паломництва, у Бельведері, посилаючись на красиву польську традицію, що походила від Павла Влодковіца, що жив на межі  XIV-XV століть, звертався до влади ПНР: «Мир та зближення між народами може будуватися лише на засаді шанування об’єктивних прав народу, як-от право на існування, на свободу, на суспільно-політичну суб'єктність , на творення власної культури та цивілізації». До думки про зближення суверенних народів як умови миру Іван Павло ІІ повернувся у прощальній промові, коментуючи: «Наш час вимагає від нас не замикатись у жодних чітких рамках, коли йдеться про добро людини».

Партійний догматизм та ідеологічний поділ світу не були прямо названі, але алюзії прочитувалися.  Це було легше зрозуміти ще тому, що 3 червня на Горі Леха у Ґнєзно в глибоко теологічний, а тому такий, що випереджає свою епоху, спосіб Іван Павло ІІ порушив тему Центрально-Східної Європи. Варто процитувати фрагмент недооціненого і незрозумілого тоді тексту Папи. Для зрозуміння контексту варто додати, що до Ґнєзно тоді прибула група чеських паломників та розгорнула транспарант – що було на ті часи актом великої сміливості. Його зміст спонукав Івана Павла ІІ до імпровізації: «Добре, що я бачу тут перед очима цей напис "Otče" братньою мовою, мовою святого Войцеха: "Pamatuj Otče na swe české deti". Не може папа, який носить у собі спадок Войцеха, забути цих дітей!.. Чи Христос не хоче цього, чи Святий Дух не буде воліти, щоб цей папа, який носить у своїй душі ясний запис історії свого власного народу від самого його початку, але також братніх історій сусідніх народів, особливим чином не висловив та не підтвердив у нашу епоху їхньої присутності в Церкві? … Чи Христос цього не хоче, чи Святий Дух не воліє, щоб папа-поляк, папа-слов’янин власне зараз показав духовну єдність християнської Європи? Так. Христос хоче цього. Святий Дух воліє, щоб це було сказано зараз, тут, у Ґнєзно… Тому приходить ваш співвітчизник, папа, щоб до всієї Церкви, Європи та світу говорити про ці народи та нації, про які часто забувають. Приходить закликати покликом великим!».

Політики зі Сходу й Заходу визнали цю промову за вияв романтичних, але й небезпечних мрій папи-поляка. Але ці слова розлилися широкою луною серед тих народів і людей, про яких часто забувають.  Прикладом може бути позиція кардиналів Франтішека Томашека (Прага) та Юліанса Вайводса (Рига), котрі – обидва у віці понад вісімдесят років – стали активними лідерами захисту прав людини. Поляки отримали додаткові катехизиси: про будування внутрішньої єдності у суспільстві на прикладі святої Ядвіґи Сілезької, єднання між народами (Ченстохова – до жителів Нижньої Сілезії), про значення та гідність людської праці (Ченстохова – до мешканців Верхньої Сілезії), про приватну власність, особливо про право на землю та повагу до неї, а також про значення родини (Новий Тарґ), про перемогу – на прикладі Максиміліана Кольбе – незважаючи на темряву всюдисущого зла (Освєнцим). Усі ці гомілії, попри те, що минуло багато часу, не стали менш актуальними, а навпаки, набули нового значення. Наприклад, дуже актуальною зараз видається досить маловідома промова, виголошена в Ясній Горі професорам і студентам Люблінського католицького університету: «Кожна людина, яка правильно обирає світогляд, згідно зі своїми переконаннями, заслуговує на повагу. Натомість небезпечною, я б так сказав, для однієї та другої сторони, для Церкви та для другої сторони – назвіть її, як хочете – є людина, котра не обирає ризик, не обирає відповідно до найглибших переконань, відповідно до своєї внутрішньої правди, а лише хоче вписатися до якоїсь кон’юнктури, пересуваючись то ліворуч, то праворуч, залежно від того, як дме вітер». Конформізм у часи «реального соціалізму» виглядав по-одному, сьогодні в Польщі він виглядає по-іншому, але він так само небезпечний для вільного, демократичного суспільства, як був колись у часи Польської Народної Республіки.

Оскільки це був червень 1979 року, Польська об'єднана робітнича партія, що називала себе керівною силою нації, готувалася до гучних урочистостей з нагоди 35-річчя ПНР. Ніхто так жартівливо не підсумував значення паломництва Івана Павла ІІ, як варшавські студенти, котрі несли величезний, на всю ширину вулиці транспарант – на зразок тих, що використовували під час першотравневих демонстрацій – на ньому були написані дві красномовні цифри: 35 років ПНР – 1000 років християнства в Польщі. Це порівняння говорило про все. Папа повернув нам пропорції, повернув минуле та відкрив майбутнє, дав нам зрозуміти, що це ми, а не комуністична партія та її порядки – господарі нашої країни. Цунамі свободи з’явилося поки що на поверхні океану як невелика зморшка. Десять років потому воно змило з поверхні землі радянську імперію.
Бібліографія
     (ред.) Antoni Jackowski, Izabela Sołjan, Leksykon pielgrzymek Jana Pawła II, Wyd. WAM, Kraków 2005, s.476-480 У бібліотеці Центру думки Івана Павла ІІ
    Jan Paweł II, Dzieła zebrane, Wydawnictwo M, Kraków 2006, t. IX, s. 17-164. У бібліотеці Центру думки Івана Павла ІІ
    Jan Paweł II, Nauczanie papieskie, Wydawnictwo Pallottinum, Poznań xxx, t.II,1, s.591-716 У бібліотеці Центру думки Івана Павла ІІ
    Insegnamenti di Giovanni Paolo II, Libreria Editrice Vaticana, Rzym xxx, t.II,1, s.1369-1532 У бібліотеці Центру думки Івана Павла ІІ
    o. Maciej Zięba OP, Jestem z Wami: kompendium twórczości i nauczania Karola Wojtyły - Jana Pawła II, Wydawnictwo M, Kraków 2010, s. 268-273 ISBN 9788375952520 У бібліотеці Центру думки Івана Павла ІІ