Візит Івана Павла II до Бразилії, 1991 р. Віра і прогрес

Соціальний
На початку 90-х років XX ст. Бразилія перебувала в глибокій економічній та соціальній кризі. У 1985 році країною все ще правила військова диктатура, яка прийшла до влади 20-ма роками раніше, зокрема, як відповідь на спроби проведення земельної реформи. Структура сільського господарства Бразилії становила осередок кривавого конфлікту. Ступінь зосередження землі в руках найбагатших власників там був одним з найбільших у світі ‒ лише кілька відсотків господарств займали більше половини оброблюваної землі Бразилії. Значна частина землі взагалі не оброблялася, що ще більше посилювало невдоволення безлічі безземельних робітників сільського господарства.

У 1985 році уряд зобов’язався провести реформу, але процес передачі землі відбувався дуже повільно. Саме тоді зароджується рух безземельних робітників сільського господарства, основним інструментом боротьби якого стало незаконне захоплення територій великих латифундистів. На початку 90-х років рух проводив близько 100 таких акцій на рік. Така діяльність була ефективною – незаконне захоплення прискорювало експропріацію землі – але було пов’язане з величезними ризиками. Щоб захистити своє майно землевласники наймали збройні загони, т. зв. pistoleiros. Доходило до кривавих сутичок. У 1985-2006 роках внаслідок цього конфлікту загинуло 1443 людини.

Ситуація в містах була не кращою, ніж у сільській місцевості. Фавели - бразильські нетрі - були заселені мільйонами людей, що жили у злиднях. У 1991 році, згідно з документами Ватикану, 40 відсотків бразильських працівників заробляли менше 70 доларів на місяць. У країні вирувала інфляція – у 1990 році вона становила близько 3000 відсотків, у 1991 році – майже 500 відсотків.
Уряд боровся з кризою неоліберальними методами, зокрема, шляхом дерегуляції, відмови від деяких державних монополій та приватизації підприємств. У результаті цього інфляцію вдалося нарешті опанувати, але краху зазнали деякі сектори бразильської економіки, які досі перебували під захистом, а в 1997 році у Бразилії почалася валютна криза, яка значно уповільнила розвиток країни і змусила уряд звернутися по міжнародну допомогу.

Релігійний
Більшість бразильців є католиками, які, за деякими оцінками, у 1991 році становили близько 75 відсотків населення. 50-ма роками раніше їх число становило близько 95 відсотків населення. За цей час віряни залишали Католицьку церкву переважно на користь протестантських конфесій і сект. Іван Павло II звинувачував у такому стані речей нестачу священиків, однак бразильський католицизм мав й інші проблеми. Однією з них був релігійний синкретизм — багато католиків у тій чи іншій мірі перебувають в цій країні під впливом африканських вірувань. У своєму найбільш крайньому вияві цей синкретизм постає як окрема релігія – кандомбле (Candomblé).

Найважливішою проблемою для Івана Павла ІІ, поставленою безпосередньо під час цього візиту, був вплив теології визволення. Ця неоднорідна течія в богослов'ї, що розвивалась у 60-х роках XX ст., закликала християн вести активну діяльність на користь соціальної справедливості і пов'язувала теологію з ідеологіями лівих рухів. У своїй крайній формі теологія визволення приводила до участі священиків у революційних бойових групах. Деякі з тез, проголошуваних у цій течії, особливо пов’язані з марксистською ідеєю класової боротьби, були офіційно визнані Католицькою церквою хибними. Однак навіть у менш крайніх проявах теологія визволення становила, на думку Папи, загрозу, особливо для священиків, оскільки сильна соціальна спрямованість часто маргіналізувала релігійну формацію. Іван Павло ІІ намагався звернути увагу на ці небезпеки, водночас підкреслюючи важливість діяльності на користь бідних.

Візит тривав 10 днів - з 12 до 21 жовтня - і охопив 10 міст, столиць бразильських штатів: Натал, Сан-Луїс, Бразиліа, Гоянія, Куяба, Кампу-Гранді, Флоріанополіс, Віторія, Масейо і Салвадор.
Сотні тисяч людей зустрічали Папу в Наталі, скандуючи «João de Deus» (порт. Іван Божий) - прізвисько, відоме з пісні, складеної на його честь з нагоди попереднього візиту до Бразилії в 1980 році. Папа почав свою подорож зі столиці найбіднішого регіону Бразилії, одного з найнебезпечніших міст країни. Під час богослужіння у перших рядах він міг бачити жінок, кожна з яких мала на чолі пов’язку. На пов’язках були написані імена синів, чоловіків та батьків, які загинули від куль найнятих великими землевласниками збройних загонів. Однак Іван Павло ІІ приїхав до Наталу наприкінці Євхаристійного конгресу, тому його проповідь того дня була присвячена ролі Євхаристії у житті християнина.

Він звернувся до проблеми земельної реформи через два дні, 14 жовтня, в Сан-Луїсі: «безумовно, попереду ще довгий шлях, перш ніж ми зможемо говорити про справедливий розподіл землі в цій країні». Він пояснив, що приватна власність, яка сама по собі є позитивним явищем, має служити головній меті – забезпеченню всіх людей. «Вона перестає бути правомочною, коли є непродуктивною або коли заважає роботі інших». Тому він закликав прискорити реформу, у ході якої необроблювані землі, що належать великим латифундіям, мають бути передані нужденним. Таким чином, він зайняв однозначну позицію щодо питання, яке становило вісь розколу бразильців, зокрема бразильських католиків.
Водночас він недвозначно критикував практику незаконного захоплення та займання чужих земель, що застосовувалась рухом безземельних працівників сільського господарства: «Ні справедливість, ані загальне благо не дають права (...) під жодним претекстом відбирати чиєсь майно».

У наступних промовах і проповідях Святійший Отець нагадав про соціальне вчення Церкви, згадавши, серед іншого, про проблему міграції та сезонної роботи, а також житлову політику. Ця остання проблема по-особливому пролунала у промовах, адресованих до фавеладо (favelados) – бідних жителів околиць Віторії. Там він нагадав про особливу турботу, яку християни зобов’язані виявляти до бідних, яка «як того хоче Ісус, є найбільшим проявом любові до Нього». Кадри з цієї зустрічі розлетілися по всьому світу: на них Папа обіймає босу дівчинку, якій вдалося до нього дістатися.

Приклад святих, які допомагають бідним, був частиною ключового послання Івана Павла ІІ у Бразилії. «Всі прояви соціальної несправедливості, перш за все, є «скупченням, плодом і сукупністю великої кількості особистих гріхів», тому «навернення сердець є умовою будь-якої соціальної реформи». Під час візиту Папа однаково зосереджувався як на практичному вимірі милосердя, так і на духовному вченні про Євхаристію, віру та євангелізацію. Він підіймав ці питання під час зустрічей з усіма групами вірних: від єпископів, священиків, семінаристів та чернець – до мирян. Він організовував окремі зустрічі для хворих, сімей, молоді, діячів культури та дітей. Він також поспілкувався з представниками іудаїзму, протестантських конфесій та індіанцями.

Особливо зворушливою була зустріч з дітьми перед базилікою Носсу-Сеньор-ду-Бонфім (Nosso Senhor do Bonfim) у Салвадорі. Три тисячі дітей спілкувалися з Папою, хором відповідаючи йому та піднімаючи руки. Він порушував непрості теми, говорив про освіту, расизм, наркотики, а найбільше ‒ про необхідність створення міцної сім’ї в Бразилії як умови щасливого розвитку дітей. Це була одна з тем, які найчастіше підіймав Іван Павло II. Він вживав слова «шлюб» і «діти» в офіційних промовах удвічі частіше, ніж під час попереднього візиту 1980 року. З’явились також такі теми, як аборт, контрацепція та стерилізація, які взагалі не підіймалися 11-ма роками раніше. Можливо, причиною стало значне падіння рівня народжуваності за цей період – більш ніж на третину (з 4,4 до 2,9).

За збігом обставин вдалося дуже точно оцінити вплив промов Папи в області сексуальної моралі. З вересня по грудень 1991 року Програма демографічних і медичних досліджень (The Demographic and Health Surveys Program) проводила опитування серед жінок щодо наявності у них дітей. Це дозволило дослідникам отримати точні дані про сексуальні переконання та поведінку бразильців до, після та під час папського візиту. У результаті візиту Папи майже на 40 відсотків зросла кількість жінок, які заявили, що не мають наміру використовувати контрацепцію. Ця та інші зміни у свідомості бразильців збільшили ймовірну кількість дітей через 9 місяців після візиту Папи на 27 відсотків. Вплив, однак, був короткотривалим: Папа переконав їх лише пришвидшити втілення своїх планів щодо народження дітей, але не змінив намірів щодо кількості дітей, яких бразильські пари хотіли б мати загалом.