> Publikacje JP2online> 3. Biskupstwo, lat...> Соратниці Войтили

Соратниці Войтили

«Любити людину — означає любити її покликання», — писала Ванда Пултавська про свої стосунки з Каролем Войтилою. У Кракові найближчими соратниками Кароля Войтили були саме Пултавська та Ханна Хшановська – дві жінки, покликання яких було джерелом великого натхнення для майбутнього Папи.

Кароль Войтила (у центрі) розмовляє зі студентами. Праворуч Ванда Пултавська.

Прокрутіть часову шкалу

1953

Ймовірно, тоді відбулась перша сповідь Ванди Пултавської у кс. Кароля Войтили - що стало початком їхнього знайомства.

1956-1957

Період тісної співпраці Ванди Пултавської та кс. Кароля Войтили у відповідь на узаконене розширення доступу до абортів. Пултавська відкриває будинок для матерів-одиначок.

1957

Ханна Хшановська починає організовувати парафіяльні сестринські центри в Кракові та по всій архиєпархії. В цей період вона знайомиться з кс. Каролем Войтилою, який допомагає їй збирати кошти.

1960

Єпископ Кароль Войтила видає книгу «Любов і відповідальність». Великий вплив на зміст твору мала Ванда Пултавська. 

1964

Папа Римський оголошує єпископа Кароля Войтилу архієпископом-митрополитом Краківським. Ханна Хшановська та Ванда Пултавська є одними з його найближчих соратниць у сфері душпастирської роботи в архиєпархії.

1965

За клопотанням архієпископа Кароля Войтили Папа Павло VI нагороджує Хшановську орденом Pro Ecclesia et Pontifice.

1967

Архієпископ Кароль Войтила засновує Інститут сім’ї, який тісно співпрацює з кафедрою душпастирства родин та теологічним факультетом у Кракові. Очолює інститут Ванда Пултавська.

лютий 1968

Папі Павлу VI надсилається так званий краківський меморіал  «Обґрунтування католицького вчення про моральні основи подружнього життя». Ванда Пултавська бере участь у роботі групи, створеної архієпископом Каролем Войтилою, щоб переконати Папу в необхідності збереження традиційного католицького вчення про контрацепцію.

1972

Розпочинається Синод Краківської архиєпархії, який має запровадити в архиєпархії рішення Другого Ватиканського собору. До участі в ньому залучається Ханна Хжановська, як блискучий знавець документації Собору.

29 квітня 1973 р.

Смерть Ханни Хшановської. Похоронну церемонію веде кард. Кароль Войтила.

Ви професіонали

«Заходимо — крізь дим нічого не видно, тільки собака на нас кидається. Через деякий час ми помічаємо вглибині істоту з волоссям, що стирчить їжаком, і обличчям, буквально чорним від бруду. Вся у струпах. Єдине опалення взимку – собака на підстилці. Медсестра знайшла її випадково».

Ханна Хжановська, краківська медсестра та громадська діячка, нині блаженна Католицької церкви, підготувала кілька подібних шокуючих історій зі свого записника. Вона йшла на зустріч з ксьондзом Фердинандом Махаєм, настоятелем парафії Св. Марії, щоб переконати його у своєму баченні догляду за хворими – домашнього медсестринського догляду. Держава не хотіла надавати їй підтримку, тому вона вирішила спробувати отримати її у Церкви. Однак її підхід був новаторським. Хшановська вже мала нагоду переконатись, що може зустріти опір і в Церкві.

Зустріч організував кс. Кароль Войтила, який сам ходив до хворих як священик. Він знав, що в домівках Кракова багато людей, які гостро потребують професійної допомоги. Тож він охоче підтримав медсестру, з якою досі не був знайомий. Він привів її у дім парафіяльного священика кс. Махайя. Шокуючі історії виявились зайвими – Хшановська отримала від настоятеля для своєї діяльності 1000 злотих на місяць та декларацію, яку сприйняла як знак довіри: «я не хочу мати з цим клопоту. Ви професіонали, а не я».

Ханна Хшановська в молодості

Справи однакової ваги

«Бідна скрючена істота – егоцентрична істеричка, яка, не в змозі утримати чоловіка (який їй зраджує), підсвідомо втікає в хворобу. (...) Я слухала, слухала, терпляче тримаючи її за руку — яка ж вона бідна. Не тією бідою, яка обрушується на людину і якось її навіть звеличує, а тією, що знищує людину зсередини (...)», – написала Ванда Пултавська у своєму щоденнику, опублікованому пізніше в томі «Бескидські говіння».

Порятунок зламаних людей вона зробила метою свого життя. Її саму не зламало навіть перебування в концтаборі Равенсбрюк, де німці проводили над нею жорстокі медичні експерименти. Після війни вона намагалася допомогти віднайти у собі людяність тим, хто через перебування в концтаборах почав сумніватися в людяності взагалі. Особливо активну діяльність вона вела, надаючи консультації з питань шлюбу та ведучи боротьбу з абортами, допомагаючи людям зріло підходити до своєї сексуальності. Вона здобула наукові знання та великий медичний досвід у цій галузі, який Войтила зміг використати.

Кароль Войтила познайомився з Хшановською у 1957 році. «Спільна робота заради однієї ідеї» пов’язала його з Вандою Пултавською ще раніше. Вони зустрілися у сповідальні, кс. Кароль став духовним наставником Пултавської, тодішнього ад’юнкта психіатричної клініки Медичної академії в Кракові. Однак ці духовні стосунки швидко переросли в дуже конкретну співпрацю. Войтила долучився до ініціативи Пултавської – створення дому для матерів-одиначок, які потребують допомоги після народження дитини, а також консультаційного центру у подружніх справах, де він читав цикл молебнів і проповідей для подружжів, які розпадались.

Це Твоє покликання!

Коли Войтила став архієпископом, він одразу ж назначив Пултавську головним радником з питань душпастирства родини. Пултавська поринула у вир роботи: «Це висковзує з моїх рук, занадто багато людських справ!», «Мені треба перевіряти, підганяти і стежити. Я активна, як ніколи, працюю без перерви».

Вона була експертом Войтили з сексуальної етики, підтримуючи його з наукової сторони. У 1960 році він видав книгу «Любов і відповідальність», в основу якої було покладено лекції з філософії, які він читав у Люблінському католицькому університеті. Це етичне дослідження кохання та шлюбу містить багато наукових фрагментів у сфері сексології, увагу також привертає розгляд жіночої точки зору. Пултавська могла неабияк допомогти Войтилі у створенні цього революційного для тих часів твору. Крім того, разом з Пултавською Войтила займався й іншою діяльністю. Він включив її в групу, яка готувала меморандум для Папи Павла VI у справі контрацепції. На його прохання вона підготувала програму з надання консультацій для подружніх пар у Краківській архиєпархії, проводила також навчання для волонтерів у консультаційних центрах. Разом з нею він заснував Інститут сім’ї, дослідницьку філію університету, яка займається справами душпастирства сім’ї. Ванда Пултавська виголошувала доповіді на семінарах і конференціях, читала спільні лекції для студентів теології та медицини, готувала матеріали для молоді про труднощі підліткового віку, написала декілька підручників. Коли Войтилу обрали Папою, в архиєпархії вже було 82 сімейні консультації.

Медичну діяльність вона також не закинула. Вона продовжувала приймати пацієнтів у психіатричній клініці та консультаційному центрі. Вона відчувала, що має виконати завдання: «у цьому невротичному світі XX століття показати Божу вісь інтеграції. Мабуть, я не можу перестати бути психіатром?» – записала вона в роздумах, які надсилала своєму духовному наставнику. Войтила додав на полях: „!! Це Твоє покликання».

Wanda Półtawska w roku 1960. Fot. IPN

Ви нам дуже потрібні

«Ти була для мене великою підтримкою та опорою. (...) ми дякуємо Богу, що Ти була серед нас (...), з цим внутрішнім спокоєм, і водночас із внутрішнім запалом», - з таким прощальним словом виступив кардинал Кароль Войтила під час похорону Ханни Хшановської в 1973 році. Пултавська була майже ровесницею Папи, вони любили одне одного як брат і сестра. Хшановська була старшою за Войтилу на 18 років, вона могла бути для нього — як для своїх колег — «Тіткою». Він багато чому навчився від неї. Вона вела його в огидні місця, в занедбані будинки одиноких, вмираючих людей. Під час Великого посту 1960 року вони відвідали кілька десятків хворих, Хшановська також організовувала приїзд хворих до парафії під час єпископських візитів. Войтила був надзвичайно вразливим до страждань інших, але у цієї медсестри він навчився краще розпізнавати їхні потреби.

Краківська архиєпархія завдячувала їй ще більше – Хшановська була тут вчителем практичного виміру милосердя. «Я благаю вас про одне, — промовляла вона до священиків, керівників благодійного християнського служіння, — нехай священники не кажуть нам, що ми виконуємо (яка страшенно невідповідна фраза) «найнижче служіння» (...) бо чи може йти мова про ієрархію служіння на службі нещасній людині?». Вона допомагала Войтилі залучати семінаристів до парафіяльного медсестринства, переконана, що моменти догляду за хворими можуть бути ціннішими за тиждень семінарських занять. Вона переконала сотні молодих людей стати волонтерами для допомоги хворим на парафії. Таким чином вона показувала роль, яку миряни мають відігравати в Церкві, тому Войтила залучав її, серед іншого, у роботи Комісії в справах апостольства мирян або Синоду Краківської архиєпархії.

Апостольство за гроші

Ханна Хшановська доклала багато зусиль для організації волонтерства, але справжньою підставою її концепції була професійна робота. «Парафіяльна доглядальниця, тобто медсестра — це працівниця, залучена і винагороджувана настоятелем парафії» — це коротке речення, що є основою ідеї парафіяльного медсестринства, викликало багато суперечок. У Католицькій церкві під турботою про хворих розуміли духовну допомогу, а отже, насамперед допомогу у наближенні до таїнств, а також присутність біля хворих. З огляду на це найбільше уваги приділялось віруючим, які хотіли прийняти таїнства, а також найбіднішим. Концепція Ханни Хшановської була дуже новаторською: треба йти до всіх – незалежно від віри та матеріального становища – всіх, кому потрібна допомога у хворобі та старості. Догляд має бути на найвищому рівні, а це вимагало повного робочого дня мирян — відповідно, оплачуваної роботи. Звісно, не хворими, а настоятелем парафії. У Краківській католицькій громаді з’явились голоси, що, мовляв, це загрожує секуляризацією служіння. Побоювання були помилковими – головною метою Ханни Хшановської був порятунок своїх підопічних, а апостольство, на її думку, має базуватися насамперед на свідченні терплячої турботи.

Чи я годжуся?

«До мене прийшла молода дівчина, 18 років, вона живе з чоловіком, який старший за неї на 15 років. Сьогодні він напився і побив її ногами, вона прийшла вся в крові, обличчя опухло, губа розбита, волосся злиплося (...). Я нічого не промовила, гладила її коротко острижену голову і молилася її покровительці. Цей медичний візит був дивним», — написала Ванда Пултавська в щоденнику. Навіть якщо багато хто пам’ятав її як зарозумілу, різку жінку, все ж почуття чуйної турботи про інших було головною рушійною силою її роботи. Ще більш фундаментальною основою її відданості праці було переконання, що вона виконує Божу волю: «Я у думках вдячна Богові за те, що він робить мене потрібною!» – писала.

Подібно Ханна Хшановська: «у підстав моєї теперішньої (...) роботи лежить велике страждання», — писала вона до Войтили. У її житті був чоловік, якого вона любила і який любив її. Вона могла поїхати до нього, але відмовилася від цього. «Хочу пояснити: я зреклася не заради цієї роботи (...), ані заради будь-якої іншої, а заради самого Бога. (Можливо, ця робота - найулюбленіша з усіх - є нагородою. Не знаю)».

Непереборне бажання допомагати іншим і впевненість у своєму Божому покликанні до цієї справи, означало, що ці дві соратниці Войтили були готові творити майже чудеса, щоб зробити свою роботу якомога ефективнішою і залучити до неї якомога більше людей. На думку Пултавської, компетенції мають другорядне значення, адже той, хто «захоплений» служінням іншому, готовий багато чого навчитися. Її дратували люди, які говорили «не годиться». «Що ти маєш на увазі, чому ти не зможеш?» На думку Пултавської, кожен може знайти місце, де він буде корисним і де від нього можна буде отримати максимум можливого. Треба лише «захопити» людину, а це можливо лише, якщо пояснити відповідні цінності.

Етос

«Моя робота – це не лише професія, а й покликання. Я зрозумію це покликання, якщо вникну й засвою слова Христа: Я прийшов не для того, щоб Мені служили, а для того, щоб Самому служити» – так починається «Іспит сумління медсестри», написаний Ханною Хшановською. Цінності, запропоновані нею та Пултавською, були нелегкими. Можливо, тому їм вдалося залучити до співпраці стільки людей.

«Чи я не виснажувала себе зайвою бравадою?», «Чи не нехтую я своїми сімейними обов’язками задля своєї професійної діяльності?» - нескінченні питання іспиту совісті. Обидві жінки працювали понад людські сили, обидві цінували відпочинок, особливо в горах, куди охоче ходили у походи. Дітей у Хшановської не було, а у Пултавської їх було четверо. Її записи показують великий страх, що вона нехтує дітьми заради професійних обов'язків.

«Чи була я сумлінною у своїх звітах?» – Хшановська до кінця життя боролася за порядок на роботі, але розуміла, що правильне ведення документації таке ж важливе, як і чуйний догляд за хворими.

«Чи не ставиться вона до хворих, як до номеру, історії хвороби, забуваючи про особистість кожного з них?» – з нотаток обох жінок, навіть найлаконічніших, видно, що вони переймалися долею кожного пацієнта.

«Чи не працюю я на показ, задля похвали?»,

«Чи не зневіряюся я в цій роботі?», «Чи намагаюся я вдосконалюватися?», «Чи виконувала я свою роботу бездоганно, незважаючи на низьку платню?»,

«Чи не ображалася я, чи не була роздратованою, дріб’язковою?».

Ханна Хшановська та Ванда Пултавська поставили собі дуже високу планку, усвідомлюючи надзвичайну гідність роботи. Вони бачили, що, якщо щось робиться добре, його наслідки перевершують очікування, і не тільки зовні – серед їхніх підопічних, пацієнтів та студентів. Робота надавала і їм гідності, яку так цінував Кароль Войтила. Не тільки тому, що вони працювали в тій сфері, в якій йому потрібні були помічники. На думку Войтили, кожна робота – за умови, що вона виконується у правильному дусі – гідна поваги. «Праця є благом людини – писав він вже будучи Папою – (...) – бо завдяки праці людина не тільки перетворює природу, достосовуючи її до своїх потреб, але й реалізує себе як людина, інколи ще більше «стає людиною»».