> Publikacje JP2online> 1. Dzieciństwo i m...> Милосердя Кароля В...

Милосердя Кароля Войтили

Минуло 40 років з моменту публікації енцикліки Івана Павла ІІ про Боже милосердя "Dives in misericordia". Папа показав роль милосердя не лише у творчості, а й усім своїм життям.

О. Кароль Войтила з парафіянами в Неговичі.

Прокрутіть часову шкалу

Квітень 1945

Відроджується Асоціація Братської Допомоги Слухачів Ягеллонського Університету в Кракові. Кароль Войтила призначається заступником голови організації.

1948-1949

Служба о. Кароля Войтили в парафії Неговичі.

1954-1978

Академічна робота Кароля Войтили в Люблінському Католицькому Університеті.

30 листопада 1980

Публікація енцикліки "Dives in misericordia".

Мокра сорочка

"У нього було дві сорочки - одну він віддав репатріанту, а іншу йому довелося прати і іноді ще вологу надягати на себе". Таку історію про клірика Краківської Семінарії Кароля Войтили розповідає о. Єжи Брила, пізніший випускник цієї семінарії. Після Другої світової війни до Кракова приїжджали репатріанти зі Сходу, позбавлені майна Радянським Союзом, і саме з одним з них клірик Войтила поділився своїм скромним гардеробом.

У той час Кароль Войтила також займався благодійною допомогою - як віцепрезидент "Братняка" - Братської Академічної Підтримки Студентів Ягеллонського Університету. Асоціація, створена ще під час поділів, мала багато роботи після війни у придбанні та розподілі всього необхідного: сценаріїв, талонів на харчування, надбавок або житла. Опікуном відродженого у квітні 1945 року "Братняка" був професор Станіслав Пігонь, відомий історик польської літератури, який призначив відомого йому студента Кароля Войтилу до Ради Асоціації. Секретарем Асоціації став друг Кароля - Анджей Дескур, згодом кардинал і співробітник Римської Курії. Варто згадати, що священнослужителі семінарії тоді були студентами теологічного факультету Ягеллонського університету. Лише в 1954 році влада Польської об'єднаної робітничої партії вилучила теологію з Ягеллонського Університету.

Сьогодні я не спав

Кароль Войтила був повністю залучений до діяльності Асоціації та мав великий авторитет серед її членів. Як згадував Стефан Плажек старший, член "Братняка": „одного разу ми отримали кілька подарунків від американської УНРРА, включаючи вісім коротких кожухів, стільки ж, скільки нас там працювало. Один з колег запропонував залишити їх собі як виняток, оскільки ми працювали добровільно і одяг був пошарпаний. Тоді Кароль Войтила рішуче виступив проти цього і кожухи пішли до загального розподілу”.

Збори Асоціації іноді тривали довгі години. Його колега по семінарії згадував єдину ситуацію, коли завжди підготовлений клірик Войтила не міг відповісти на запитання лектора під час занять. "Сьогодні я не спав. Я був на засіданні Правління „Братняка”, яке затягнулося до ранку", - виправдовувався Войтила перед ксьондзом професором Ігнацієм Рожицьким (свідчення ксьондза Франциска Конечного у: Адам Бонецький, Календар життя Кароля Войтили).

Він працював у Асоціації лише один рік; вже в 1946 році він отримав прискорений священний сан і поїхав до Риму для подальшої освіти. Це був короткий, але значущий епізод у його житті. Молодий Войтила був зачарований постаттю брата Альберта - монаха з Кракова, пам’ять якого на той час ще була жива (він помер у 1916 році у Кракові). Адам Хмеловський (брат Альберта) відмовився від професії художника і вибрав чернечий шлях, щоб піклуватися про краківських бідняків, ставши одним з них.

Порожній кошик для білизни

З численних свідчень видно, що і о. Войтила практикував матеріальну бідність. Він прийшов до першої сільської парафії в Неговичі в 1948 році; там ще не було електрики і панували злидні. Найкраще свідчення про о. Войтилу випадково передала поміщиця з парафії в Неговичах. Вона скаржилася о. Маріану Якубцю про те, що Войтила "все дідам роздав", до такої міри, що вона не могла знайти в кошику його речей для прання.

Пізніше, коли о. Войтила став архієпископом Кракова, він уже мав більше матеріальних ресурсів, але його ставлення не змінилося. Про це свідчать спогади періоду його роботи в Люблінському Католицькому Університеті (1954-1978). Він фінансово підтримував студентів, і з часів єпископства він пожертвував всю свою зарплату на стипендії для студентів та поїздки до Кракова. Його допомогою скористалася Зофія Похмара-Височинська, яка згадує про те, що о. проф. Войтила друкував і продавав сценарії, а потім через о. Тадеуша Стичня жертвував гроші найбіднішим студентам. "Завдяки цьому я змогла закінчити навчання в Люблінському Католицькому Університеті", - підсумовує Зофія Похмара-Височинська.

Джерело милосердя

Ці кілька спогадів показують, як майбутній папа практикував справи милосердя у матеріальному вимірі. Іван Павло ІІ на третьому році свого понтифікату опублікував енцикліку про Боже милосердя «Dives in misericordia», 40-річчя якої відзначається 30 листопада. У цьому документі Папа показує глибоке значення милосердя, яке є простою благодійністю, а також його джерелом.

Як пише Іван Павло ІІ, "Людина досягає до милосердної любові Бога, до Його милості, настільки, наскільки вона сама внутрішньо перетворюється в дусі подібної любові щодо ближніх". Ставлення милосердя до інших допомагає відчути, що таке милосердя - «найбільший атрибут Бога» («Щоденник», Фаустина Ковальська).

текст: B. Stefańska, перекладу: E. Kuznicow-Wyszyński