Едмунд Войтила – коротке, насичене життя

Едмунду було чотирнадцять, коли у 1920 році народився його молодший брат Кароль. Чотирма роками раніше, відразу після народження, померла його сестра Ольга. Едмунд часто доглядав брата, допомагав матері зносити візок з другого поверху будинку на вулиці Костельній, 7, де вони винаймали квартиру. Едмунд, поза сумнівами, дуже вплинув на Кароля, особливо в перші роки, коли ще жив у батьківському домі. Хоча Кароль-старший був дужим чоловіком, а друзі його синів були вражені його витривалістю під час купелі в крижаній Скаві, ймовірно, завдяки Едмунду Кароль заразився спортом. «Едмунд займався спортом, зокрема тенісом, грав у шахи та бридж», – згадувала згодом сусідка Войтил. Він був воротарем команди спортивного клубу «Скава І», що грав товариські матчі з сусідніми командами, наприклад, із сусіднього Затора. Місцем суботніх змагань були широкі галявини на річці Скава, а гімназистські шапки слугували за ворота. Едмунд іноді брав з собою кількарічного Кароля – збереглося зображення, на якому Едмунд та його молодший брат позують для групової фотографії команди.
12 червня 1924 року Едмунд з оцінкою «відмінно» здав випускні іспити та поїхав до Кракова. Уже в ліцеї він показав схильність до точних наук. Був товариським, охоче допомагав іншим. Вибір медицини здавався природним. Проте вартість навчання перевищувала сімейні можливості, тому від першого курсу він звертався з проханням про відтермінування виплат, і щороку це прохання задовольняли, що дозволяло йому продовжувати навчання. По неділях він приїздив додому з Кракова, канікули теж проводив у Вадовіцах, звідки вибирався у гори. Метою експедицій були не лише вершини Бескидів Клімчок або Баб’я Ґура, а й Татри – Морське Око чи Риси. Однокурсники запам’ятали вражаючий інтелект і зосередженість Едмунда. Збереглися спогади, що добре демонструють здібності юного Войтили. Іспити відбувалися привселюдно в залі, наповненій студентами. Хірургію приймав керівник кафедри, видатний лікар Максиміліан Рутковський, відомий своїм суворим ставленням до студентів. Але Едмунд дав такі точні, навіть бездоганні відповіді на поставлені запитання, що одержав від екзаменатора не лише найвищий бал, але – на подив усіх присутніх – публічну похвалу. У травні 1930 року Едмунд був одним із перших студентів свого курсу, який склав випускні іспити та отримав диплом зі званням «доктор лікарських наук».

Після короткої практики в Кракові та Вадовіцах Едмунд отримав роботу в міській лікарні в Бєльську. Він став помічником лікаря, що відповідає сьогоднішній посаді асистента. Перевагою Едмунда, крім відмінного диплому, було добре володіння німецькою мовою. Майже половина жителів Бєльська були німецькомовні, а в лікарні з Войтилою працювали лікарі з Німеччини. Попри юний вік, він завоював повагу старших колег, його любили пацієнти і керівництво. Одинадцятирічний Кароль часто відвідував свого старшого брата в Бєльську – хлопчик був улюбленцем євангелістських дияконес, які працювали в лікарні медсестрами і разом з Едмундом робили вистави для хворих.

Окрім батьків, катехита отця Казімєжа Фіґлєвича та театрального викладача Мєчислава Котлярчика, Едмунд належав до групи людей, які найбільше вплинули на молодого Кароля Войтилу. Немає сумніву, що, незважаючи на передчасну смерть, його старший брат був для нього наставником і провідником. Це засвідчує, що джерела величі, а також, – можливо, навіть передусім – святості Кароля Войтили слід шукати в житті та прикладі близьких йому людей, поміж яких Едмунд, безумовно, займав особливе місце.
Автор працює над біографією Едмунда Войтили.
Статтю опубліковано у журналі «wSieci Historii», травень-червень 2020